Annum Sacrum

(неофіційний переклад з польської мови)

Енцикліка папи Лева XIII названа: «Про присвячення людства Найсвятішому Серцю Ісуса»  (łac. De hominibus Sacratissimo Cordi Iesu devovendis) проголошена 25 травня 1899 р. в честь наближення Ювілейного Року 1900.

До Вельмишановних Братів Патріархів, Примасів, Архієпископів і інших Ординаріїв, що перебувають у мирі та єдності з Апостольським Престолом. Високошановні Брати! Вітання Вам і апостольське благословення!

 

Вступ

Нещодавно, як Вам відомо, ми апостольським листом оголосили Святий Рік, який, за старим звичаєм, незабаром будемо святкувати у Вічному Місті. Сьогодні, натомість, щоб краще підготуватися до переживання цих  прекрасних релігійних урочистостей, виступаємо з певною шляхетною пропозицією, яка, як слушно сподіваємось, принесе чудові і довготривалі  плоди спочатку для вірних, а потім для всієї людської спільноти, якщо лише буде усіма однодушно і охоче прийнята. Йдеться тут про культ Найсвятішого Серця Ісуса. Наслідуючи приклад наших попередників: Інокентія  XI, Бенедикта XIII, Климентія XIII, Пія VI, Пія VII, Пія IX, неодноразово ми виражали нашу підтримку для цієї випробуваної форми набожності, намагаючись одночасно її більш широко розповсюджувати,  що головним чином ми вчинили декретом від 28 червня 1899 року, підносячи урочистість Серця Ісуса до рівня свята першого класу.


1. Папа прагне присвятити Божому Серцю усе людство, реалізуючи таким чином прагнення католицького світу.  

Нині ми задумаємося над тим, як віднайти ще більш прекрасну форму вшанування Божого Серця, а саме таку, яка б була короною і вершиною всіх почестей, які будь-коли Йому віддавалися. Вважаємо, що буде це дуже любе для Ісуса Христа, нашого Спасителя. Зрештою, справа про яку думаємо, не є чимось новим. Адже вже 25 років тому, напередодні урочистості двохсотліття об’явлення блаженній Маргариті Марії Алякок місії поширення культу Найсвятішого Серця Ісуса, почали напливати папі Пію IX численні проханні, як від приватних осіб, так і від єпископів, щоб присвятив тому ж Серцю увесь людській рід. Папа, однак, вважав доцільним дещо відкласти цю справу, щоб вона краще дозріла. У той час країнам, які цього прагнули, дозволили індивідуально присвятити себе Божому Серцю відповідно до встановленої форми.

 

2. Причини присвячення світу Найсвятішому Серцю Ісуса

Нині, однак, коли настали нові обставини, вважаємо, що проект вже дозрів для реалізації. Його виконання буде найбільш повним і найкращим вираженням вшанування, яке абсолютно належить Ісусові Христові як найвищому Цареві і Господу. Адже Його влада поширюється не лише на католицькі народи, або на тих, які охрещені і за законом належать до Церкви, хоч і через помилки і незгоду жили далеко від правди та любові. Стосується вона також тих усіх, які ще не знають про християнську віру. Таким чином, під царюванням Христа є увесь людській рід. І слушно. Адже Той,  Який є Єдинородним Сином Бога Отця і має з Ним одну природу, будучи «відблиском слави і відблиском Його істоти», через закономірність повинен мати все спільне з Отцем, а отже, і найвищу владу над усією створеною дійсністю.  Саме тому Божий Син говорить про себе через вуста пророка: «Я ним встановлений царем над Сіоном, його святою горою, щоб проголошував його заповіді. Господь сказав до мене: «Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні. Проси в мене, і я дам тобі народи у спадщину і кінці землі тобі в посілість». (Пс 2, 6-8) Цими словами Він стверджує, що отримав від Бога владу як над цілою Церквою, яку символізує гора Сіон, так і над рештою світу куди б не сягали його межі. Підставу цієї влади досить виразно вказують слова: «Ти є Сином моїм». Саме через факт, що Христос є Сином Царя  всього створіння, є водночас спадкоємцем всієї Його могутності, що виражають слова: « дам Тобі народи у спадщину». Такі самі слова вживає св. Павло Апостол, коли говорить: « …. Встановив Його спадкоємцем усіх речей».

Особливо, однак, належить взяти під увагу те, що сказав сам Ісус Христос власними устами, а отже, не за посередництвом апостолів чи пророків. А саме, запитуваний римським намісником: «А отже, Ти цар?», відповів без вагання: «Ти говориш, що я цар». Велич своєї могутності і нескінченість свого царства підтверджує ясно словами адресованими апостолам: «Дана мені всяка влада на небі і на землі». Якщо Христові була дана усяка влада, з цього однозначно виникає, що Його царювання мусить бути найвищим, абсолютним, не від кого не залежним і ні з чим незрівняним. Тому що ця влада була дана Йому на небі і ні землі, небо і земля повинні бути йому підвладні. Господь Христос фактично впровадив у дію свої особливі повноваження, коли наказав апостолам проголошувати Його науку, з’єднувати людей в одне тіло Церкви через Святе Хрещення, накладати на них закони, які не можна відкинути не наражаючи себе на втрату вічного спасіння. Але це не все. Христос є царем не лише на підставі права, що виникає з істоти речей як Єдинородний Син Бога. Він також це право набув через те, що вирвав нас «з влади темряви» і «віддав себе на викуп за всіх». Таким чином «народом відкупленим» для Нього є не лише католики й ті всі, які прийняли Хрещення, але кожна окрема людина і людськість в цілому.  Влучно  у цьому питанні висловлюється св. Агустин: «Питаєте, що купив? Дивіться, яку ціну заплатив, і зрозумієте, що купив. Платнею є кров Христа. Що ж має таку велику ціну, що вимагає такої платні? Що ж, як не увесь світ, як не всі народи? Тим, чим заплатив, мав право викупити все». Св. Фома також представляє аргумент через який неохрещені підлягають владі і царюванню Ісуса Христа. А саме, говорячи про Його судова владу, питає, чи поширюється вона на всіх людей і відповідає «так»,  обґрунтовуючи це тим, що «судова влада виникає з царських повноважень Христа». Звідси робить висновок, що «Христові все підпорядковане, через владу, яку має, хоча поки що ця влада фактично не здійснюється на усіма, яких вона стосується».   Свою владу і царювання над людьми Христос Господь здійснює через правду, справедливість, а особливо через любов. До двох титулів цієї влади через Свою доброту дозволяє нам додати ще третій, якщо цього прагнемо, а саме: добровільне присвячення себе Йому. Очевидно, що Христос Господь, Бог і Спаситель має усе у досконалій повноті. А ми є так бідними і убогими, що ніщо не можемо Йому пожертвувати. Проте, Його доброта та любов так великі, що Він приймає від нас те, що фактично Йому належить, а що ми віддаємо ніби є наше. Більше того, не лише дозволяє собі віддавати, а й закликає і просить: «Сину, дай мені своє серце». Отже, ми можемо принести насолоду жертвою з нашої волі і хвилювань серця. Присвячуючи Йому себе не лише визнаємо і приймаємо охоче Його царювання, але й також показуємо, що якби дар, який Йому віддаємо – належав нам – ми б вельми охоче пожертвували його Йому. Цим актом також виражаємо водночас прохання, щоб прийняв від нас те, що в істоті є Його власністю. Такою є значимість справи, про яку говоримо і такою про неї є наша думка. Боже Серце є символом і живим образом безмежної Любові Ісуса Христа, яка нас спонукає до взаємної любові. Тому є справою абсолютно доречною присвячення себе Найсвятішому Серцю. Таке присвячення себе є нічим іншим як відданням себе Ісусові Христові, адже кожен прояв поклоніння, вшанування і любові по відношенню до Божого Серця у дійсності відноситься до особи самого Христа.  

 

3. Заохочення до добровільного присвячення себе Божому Серцю.

Всіх, отже, які знають і кохають це Найсвятіше Серце, призиваємо і заохочуємо охоче присвятити себе Йому. Гаряче прагнемо, щоб цей акт вчинили всі, того ж самого дня. Хочемо, щоб одночасно линули до неба вирази відання себе багатьох тисяч сердець, які будуть складати такі ж самі обітниці. Не можемо, однак, забути про тих, які ще не були освячені світлом Христової віри. Ми виступаємо від імені Того, Хто прийшов рятувати те, що загинуло і Який пролив Свою Кров для спасіння людського роду. Тому неустанно турбуємося про те, щоб ті, які перебувають ще у тіні смерті, наблизилися до істинного життя. З цією метою посилаємо до усіх частин світу проповідників Христа, щоб навчали незнаючих.  Нині, натомість, зглянувшись над їх долею, довіряємо їх тим більш палко і віддаємо від щирої душі Найсвятішому Ісусовому Серцю.


4. Користі, що випливають з присвячення себе Найсвятішому Серцю Ісуса.

Таким чином, присвячення себе Божому Серцю, до чого так гаряче заохочуємо, усім принесе користь. Ті, які знають і кохають Ісуса Христа, виразно відчують у собі зростання віри та любові. Ті, які Його також знають, але не дбають про те, щоб дотримуватися  його законів та заповідей, зможуть зачерпнути з цього Серця вогонь для розпалення у собі згаслої любові. Врешті, для тих нещасливих, які ще живуть у темряві забобону, будемо просити всі разом про допомогу з неба.  Будемо благати, щоб Ісус Христос, владі якого й так підлягають, дійсно свою владу над ними здійснював і не лише «у майбутньому віці, коли виконає над ними свою волю, одних спасаючи, інших караючи», але у цьому,  теперішньому житті, уділяючи їм дару віри і святості. Маючи ці чесноти, щоб могли осягнути вічне щастя в небі!

 

5. Присвячення себе Божому Серцю є ліками від зла

Присвячення себе Божому Серцю несе з собою також надію на кращу дійсність для держав, адже має вона сили відновлення, зміцнення зав’язків, що єднають світські з природи громади з Богом. Це є тим більш важливе, бо останнім часом вже неодноразово намагалися поставити мур між державами і Церквою. В устрої цих держав і у способі їх адміністрування взагалі не береться до уваги Божий закон і його святе достоїнство. Це має на меті витіснення з суспільного життя будь-якого впливу релігії, що є майже рівнозначне знищенню Христової віри, і якби це було можливе, з вигнанням самого Бога з цього світу. Що ж дивуватися, що більша частина людства постійно збурюється хвилями сум'ятть, які нікому не дозволяють жити без страху і загрожують постійними небезпеками, якщо людські голови роздуті такою великою гординею. Якщо відкидається релігія, найміцніші стовпи публічної безпеки розпадаються. Отже Бог, маючи намір, слушно і справедливо покарати зухвальців, просто видав їх на поталу власній пожадливості, щоб служачи своїм пристрастям, самі себе знищили надмірною свободою. Сила зла, що вже протягом довгого часу лютує, змушує нас шукати допомогу у того, хто зможе це зло подолати. Хто ж це як не Ісус Христос, Єдинородний Божий Син. « бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (Ді 4, 12). До Нього, отже, необхідно прибігати, бо Він є дорогою, правдою і життям.  Заблукавши, необхідно повернутися на істинний шлях. Якщо темрява опанувала розум, необхідно її розсіяти світлом правди. Якщо смерть огортає нас, необхідно пристати до життя. Лише тоді можна буде вилікувати так багато ран, повернути достойність закону, повернути порядок і мир, а також вибити з людської руки зброю, коли всі охоче і слухняно приймуть царювання Христа, коли кожен народ визнає, «що Ісус Христос є Господом - на славу Бога Отця».

 

6. Серце Ісуса джерело надії

Коли Церква на початку свого існування угиналася під ярмом тягарів, хрест на небі, який побачили очі молодого володаря, був передвісником великої перемоги, яка незабаром наступила.  І ось сьогодні наші очі бачать інший, з кожного боку тріумфальний Божий знак: Найсвятіше Серце Ісуса, зі встромленим на вершині хрестом, що ясніє серед пломенів найпрекраснішим блиском. У ньому необхідно покласти усіляку надію. У ньому необхідно шукати і від нього очікувати спасіння усіх людей.


7. Папа дякує за своє одужання.

І зрештою, ще одна справа, про яку хочемо сказати, хоча вона є справою приватною. Нещодавно Господь, Творець усякого блага, звільнив нас від небезпечної хвороби і зберіг для життя.  Сприяючи нині поширенню вшанування Найсвятішого Серця Ісуса, прагнемо публічно виразити нашу пам'ять та вдячність за таку велику благодать.

 

8. Розпорядження та благословення Папи

Наше розпорядження, отже, щоб в днях 9, 10 і 11 найближчого місяця червня, в головному храмі усіх столиць та міст відбувалися встановлені молитви, до яких, кожного згаданого дня, належить додати затверджену нами Літанію до Найсвятішого Серця Ісуса. Останнього дня необхідно прочитати акт присвячення, форму якого висилаємо Вам, вельмишановні Брати, разом з цією енциклікою. А тепер Вам усім, усьому духовенству і довіреному Вашій опіці людові, уділяємо від усього серця Апостольського благословення, котре нехай буде задатком небесних дарів і свідоцтвом нашої доброзичливості до Вас.  

У Римі, у св. Петра, дня 25 травня 1899 року, на 22 році нашого понтифікату. 

Лев XIII, Папа.